Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закону) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, що використовують найману працю, повинні створювати робочі місця для осіб з інвалідністю у межах нормативу робочих місць, а саме: у розмірі 4% середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця.

РЕЄСТРАЦІЯ («ЗВІТНІСТЬ»)

Відповідно до Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою КМУ № 70 від
31.01.2007 року, роботодавці, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, повинні зареєструватися у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців.

Для реєстрації вони подають або надсилають поштою до відділення Фонду відповідну заяву за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14.03.2007 року № 98, та інші документи залежно від організаційно-правової форми суб'єкта господарювання.

Датою реєстрації підприємства у відділенні Фонду вважається дата подання ним документів, а у разі надсилання їх поштою – дата, зазначена на поштовому штемпелі. Відділення Фонду протягом 10 робочих днів після реєстрації документів надсилає роботодавцеві рекомендованим листом повідомлення про його реєстрацію.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Трудові відносини роботодавця і працівника з інвалідністю оформляються за загальними нормами законодавства про працю, тобто видається наказ про прийом особи на роботу та укладається трудовий договір у письмовій чи усній формі (згідно із ст. 24 КЗпП України трудовий договір у письмовій формі обов’язково укладається з неповнолітнім працівником, якщо роботодавцем є ФОП або сам працівник наполягає на укладенні трудового договору саме в письмовій формі).

Аналогічно з іншими працівниками при прийнятті на роботу особа з інвалідністю надає: паспорт, трудову книжку, документ про освіту і реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Додатково необхідно подати документи, що підтверджують інвалідність:

• копію довідки МСЕК про групу і причину інвалідності (форм А № 157-1/о, затверджена наказом МОЗ від 30.07.2012 року № 577);
• копію пенсійного посвідчення або посвідчення одержувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії;
• індивідуальну програму реабілітації, розроблену МСЕК (форма затверджена наказом МОЗ від 08.10.2007 року № 623).

Копії цих документів завіряються роботодавцем та зберігаються в особовій справі працівника. Доцільно також вказувати на цих документах дату їх надання особою (з її підписом) та дату їх отримання роботодавцем. Такі дії спрямовані на застереження роботодавця від розбіжностей з контролюючими органами.

Для виконання нормативу попередньо створювати спеціальне робоче місце на підприємстві не потрібно, оскільки необхідність його створення може виникати лише після отримання підприємством документів МСЕК.

У разі наявності в індивідуальній програмі реабілітації, розробленій МСЕК, вказівки про необхідність створення спеціального робочого місця роботодавець зобов’язаний створювати таке робоче місце для конкретної особи з інвалідністю (особи, що займатиме це робоче місце) відповідно до листа Фонду від 29.02.2008 року № 1/6-51/06 та від
06.11.2008 року № 1/6-481/06). Якщо документи МСЕК не містять рекомендації щодо створення спеціального робочого місця для особи з інвалідністю, – його працевлаштування може здійснюватися на звичайне робоче місце.

Якщо на підприємстві неможливо створити спеціальне робоче місце, або особи з інвалідністю не мають змоги працювати на підприємстві – роботодавець може створити йому спеціальне робоче місце вдома, а особа може виконувати там роботу.

Варто пам’ятати, що документи про стан здоров`я роботодавець може вимагати лише якщо працівникові необхідно пройти обов’язковий попередній медичний огляд, в усіх інших випадках працівник самостійно вирішує повідомляти роботодавця про наявність інвалідності чи ні. Разом з цим, неповідомлення особою про інвалідність звільняє роботодавця від відповідальності за ненадання такому працівникові пільг і гарантій, встановлених законодавством до отримання документів, що підтверджують інвалідність працівника.

Для виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю місце роботи на підприємстві має бути основним; допускається також працевлаштування особи з інвалідністю, що досягла пенсійного віку (згідно з листом Фонду від 08.09.2008 року № 1/8-89/06).

Група інвалідності прийнятого на роботу працівника згідно зі статтею 17 Закону значення не має.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ РОБОТОДАВЦЯ

Недотримання вимог статті 19 Закону щодо нормативів чисельності працівників з інвалідністю тягне за собою відповідальність, що встановлена статтею 20 Закону, а саме: роботодавці-порушники щороку сплачують відповідним відділенням Фонду наступні адміністративно-господарські санкції:

1. підприємства з нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік – суму в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування, але не зайняте особою з інвалідністю;
2. для підприємств, на яких працює від 8 до 15 осіб – суму в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування, але не зайняте особою з інвалідністю;

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, що визначається у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Порядок сплати пені визначений наказом Мінсоцполітики від 15.05.2007 року № 223.

Сплату цих санкцій та пені роботодавці проводять самостійно відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду, стягнення може бути звернено на майно суб’єкта господарювання.