Шахрайство є доволі розповсюдженим способом незаконного заволодіння чужим майном. Згідно зі статистикою Державної судової адміністрації України в 2014 році судами першої інстанції було засуджено 3764 особи за шахрайство. Зрозуміло, що реальна кількість випадків вчинення цього злочину, яка включає нерозкриті кримінальні правопорушення та випадки, коли жертва навіть не зверталася в міліцію, в десятки разів більша.

      Винахідливість злочинців не знає меж і нові способи позбавити людину її грошей чи майна виникають постійно. Шахраї діють на вулиці, в інтернеті, по телефону і навіть приходять додому до жертви.

      Що ж таке шахрайство з точки зору права? Які дії вважаються шахрайством, а які – ні?

      В Україні за шахрайство передбачена кримінальна відповідальність. Стаття 190 КК (Кримінального кодексу України) визначає його як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
      Слід зауважити, що предметом шахрайства (тобто тим, чим злочинець протиправно заволодіває) є не тільки майно (гроші, цінності тощо), а й право на майно. Право на майно зазвичай фіксується певним документом, що в наступному дозволяє зловмиснику отримати в свою власність саме майно (для прикладу, договір дарування будинку, боргова розписка тощо).

      Кримінальний кодекс України визначає два загальних шляхи здійснення шахрайства: обман та зловживання довірою.

      Під обманом розумієтьсяповідомлення неправдивих відомостей  або навіть замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (такі дії та бездіяльність обов’язково мають переслідувати мету заволодіння чужим майном або придбання права на майно). Обман може здійснюватися в будь-якій формі: усній, письмовій, в електронному повідомленні, через підробку документів чи листів тощо.  

      Наприклад, зловмисник, представившись співробітником підприємства та пред’явивши підроблені документи, які надають відповідне право, отримує матеріальні цінності на складі підприємства, якими заволодіває. 

      Під зловживанням довірою розуміється такийвид обману, який здійснюється з використанням зловмисником довірливих відносин з жертвою, що можуть бути результатом дружніх чи навіть родинних відносин, інших обставин, які тягнуть за собою існування чи виникнення довіри жертви до злочинця.

      Наприклад, зловмисник заводить знайомство з жертвою, регулярно спілкується з ним та входить у довіру, після чого обіцяє допомогти придбати меблі, а отримавши від потерпілого гроші – зникає разом із ними.

      Прикладом отримання права на майно шахрайським способом можна навести наступну ситуацію. Під приводом необхідності отримання кредиту зловмисник переконує знайомого укласти договір дарування автомобіля, начебто на короткий термін та обіцяє «подарувати» його назад після завершення банківських процедур, проте в наступному не здійснює цього відповідно до свого злочинного умислу.

      Головна особливість такого виду протиправного привласнення чужого майна, як шахрайство полягають в тому, що в момент його вчинення жертва злочину впевнена у законності подій, що відбуваються, і під впливом обману добровільно передає зловмиснику майно і не здогадується про злочинний намір останнього. Однак, така «добровільність» є уявною та несправжньою, оскільки обумовлена саме обманом і оманою жертви щодо істинних намірів її  контрагента. 

      Якщо обман або зловживання довірою використовуються злочинцем тільки для отримання доступу до майна, такі дії не є шахрайством і відповідальність за них передбачена іншими статтями КК (крадіжка, грабіж тощо). В даному контексті можна навести наступний приклад: особа просить у жертви телефон для начебто здійснення термінового дзвінка, проте після отримання телефони тікає незважаючи на заклики жертви повернути майно (в даному випадку має місце відкрите заволодіння чужим майном, тобто грабіж).

      Кваліфікуючими ознаками шахрайства, які тягнуть за собою більш суворе покарання частинами 2,3,4 статті 190 КК визначено:

      - повторне вчинення;

      - вчинення за попередньою змовою групою осіб;

      - вчинення шахрайства, що завдало значної шкоди потерпілому (значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого в межах від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 80 000 грн. – 200 000 грн. станом на 2017 р.);
      - вчинене у великих розмірах (від 250 до 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 200 000 грн. – 480 000 грн. станом на 2017 р.); 

      - вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки;
      - вчинене в особливо великих розмірах (від 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 480 000 грн. і більше станом на 2017 р.);

      - вчинене організованою групою.

      Варіанти покарання за шахрайство дуже широкі. В залежності від наявності зазначених вище кваліфікуючих ознак, законодавство передбачає покарання від штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510 гривень) і аж до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.  

      Окремими статтями Кримінального кодексу України передбачене покарання за специфічні види шахрайства. Наприклад, шахрайство з фінансовими ресурсами (ст.222 КК), заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами шляхом шахрайства (ст.308 КК), заволодіння документами, штампами, печатками шляхом шахрайства (ст.357 КК) тощо.

      Крім кримінальної відповідальності в Україні також передбачена йадміністративна відповідальність за шахрайство. Стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює стягнення за дрібне викрадення чужого майна, в тому числі здійснене шляхом шахрайства: від штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн.) до адміністративного арешту на строк 10 діб за повторне вчинення такого правопорушення. 

      Необхідно наголосити, що адміністративна відповідальність за шахрайство настає лише у випадку його здійснення в дрібному розмірі, тобто якщо вартість чужого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (станом на 2017 р. – 160 грн.).