Останнім часом до нас все більше звертаються з такою проблемою як арешт майна. У всіх випадках ситуація майже однакова: особа вирішила придбати автомобіль.

Під час укладення договору купівлі – продажу в сервісному центрі все було нормально, автомобіль зняли з реєстрації, здійснили перереєстрацію на нового власника і ніяких проблем. Новий власник користується автомобілем і навіть подумати собі не може, що щось не так. Але з часом вирішує цей автомобіль продати, знаходить покупця, приїздять вони до сервісного центру, а там їм повідомляють, що на даний автомобіль накладено арешт. Така ситуація можлива у випадку, коли попередній власник транспортного засобу має заборгованість перед банком або є інше рішення суду на підставі якого видано виконавчий документ,  відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника (ми не говоримо зараз про наявність договору застави, а лише про арешт за виконавчим документом. Про договір застави пару слів зазначу в кінці даної статті).

Отже, особі відмовили у знятті з реєстрації даного автомобіля, чим фактично порушили його право розпоряджатись належним йому майном. Як йому тепер діяти? Що нам з даного питання говорить судова практика?

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Одним із способів захисту майнових прав нового власника є звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на даний транспортний засіб та вимогою про зняття арешту. В даному випадку суди майже завжди стають на сторону нового власника. Це відбувається в тому випадку, коли особа придбала автомобіль на законних підставах, в неї є документи, котрі підтверджують право власності на транспортний засіб, тощо. Свої рішення суди обґрунтовують наступним чином: для прикладу, у справі №237/462/17, суд при задоволенні позовних вимог виходить з того, що під час проведення реєстрації транспортного засобу, працівниками сервісного центру МВС не було виявлено та встановлено відомостей стосовно накладеного арешту на автомобіль. Позивач, у встановленому законом порядку, оформила право власності на даний автомобіль і лише через декілька років дізналась, що на нього накладено арешт через наявність заборгованості попереднього власника. Вона звернулась до державної виконавчої служби з заявою про зняття арешту, але остання їй відмовила. В суді було встановлено, що Позивач дійсно є власником даного автомобіля, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Виходячи із цього, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Саме тому, «подальше стягнення на вказаний транспортний засіб в межах процедури виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 є неможливим, оскільки вказане майно вибуло з його володіння у передбаченому законодавством порядку, а отже підстави для накладення арешту Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на теперішній час відсутні».

Задоволення позовних вимог можливе, коли між сторонами дійсно було укладено договір купівлі – продажу на належному бланку, який видається сервісними центрами МВС або ж іншим законним способом передано право власності на автомобіль новому власнику.

Тобто, судом обов'язково буде перевірено яким чином здійснено відчуження даного автомобіля, чи здійснено реєстрацію транспортного засобу на нового власника в сервісному центрі МВС, відповідно до Порядку здійснення реєстрації та перереєстрації, зняття з обліку автомобілів, затвердженого Постановою КМУ від 07 вересня 1998 року №1388.

В тому ж випадку, коли попереднім власником була надана генеральна довіреність на користування автомобілем або договір купівлі – продажу не зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку – судом буде відмовлено у задоволенні позовних вимог. Так, наприклад, у справі №301/2530/17 в задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки суд не погодився з позицією Позивача, про те, що останній фактично набув право власності на автомобіль з дня, коли він здійснив оплату його вартості (тобто, на думку позивача фактично уклав договір купівлі – продажу, який не було зареєстровано у сервісному центрі МВС) та отримав генеральну довіреність на своє ім’я.Тобто позиція судів в своїй більшості залишається незмінною - передача автомобіля іншій особі на підставі довіреності - це прихований правочин купівлі - продажу, який здійснюється особами шляхом видачі довіреності з метою ухилення від сплати податків, а тому він не є підставою для набуття права власності особою, котра ним користується.

Щодо питання юрисдикції. Така позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки тут не оскаржуються дії або бездіяльність державного виконавця, а вирішується питання саме про визнання права власності на даний автомобіль або інше майно.

Позивачем в даному випадку виступає особа, яка є новим власником автомобіля, а відповідачем попередній власник. Так як в процесі розгляду справи буде вирішуватись питання про зняття арешту, то потрібно залучити до справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган державної виконавчої служби, котрий виконує рішення суду.

Щодо питання зняття обтяження у вигляді застави. По - перше, при знятті арешту з майна у нас виникає спір з попереднім власником та органами державної виконавчої служби, а у випадку ж скасування застави - виникає спір з Банком. А про правовідносини з Банком - всім відомо. В даному випадку потрібно бути готовими до того, що рішення, прийняте на Вашу користь буде оскаржуватись до найвищих судових інстанцій. В цьому випадку судова практика на 100 % захищає інтереси банку. При підготовці даної статті ми передивились чи не весь реєстр судових рішень, але не знайшли жодного, в якому було б задоволено позовні вимоги особи, котра придбала транспортний засіб обтяжений договором застави. Позиція судів в таких справах однозначна – перехід права власності на заставне майно до іншої особи не є підставою для скасування застави (відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу»). В даному випадку суди говорять про те, що порушено саме інтереси банку, адже особа, яка є боржником зобов’язана повідомити банк про продаж заставного майна. В свою чергу особа, яка виявила бажання придбати транспортний засіб має можливість перевірити Державний реєстр обтяжень рухомого майна і дізнатись про те, що автомобіль знаходиться в заставі. Якщо ж новий власник цього не зробив – його не можна вважати добросовісним набувачем. Для прикладу – справа №235/2092/17, в якій суд повністю став на сторону банку.

Проте, зверніть увагу на Витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна. В даному Витягу міститься інформація про те, коли було зареєстровано такий тип обтяження як застава. Дуже багато випадків, коли договір застави укладається, наприклад, у 2009 році, а ось реєстрація обтяження відбувається через років так 7-8. А транспортний засіб на той час вже відчужено боржником третій особі. В такому випадку - третя особа є добросовісним набувачем, оскільки вона не знала і не могла знати про наявність застави, оскільки остання не була належним чином зареєстрована в Реєстрі обтяжень. До такого висновку дійшов і новий Верховний Суд. Так, у справі № 333/6700/15-ц, Банку було відмовлено у задоволенні вимог касаційної скарги, оскільки обтяження у вигляді застави було зареєстровано в Реєстрі обтяжень лише через 4 роки, після укладення договору застави. Це призвело до того, що третя особа, котра в даний проміжок часу придбала автомобіль у боржника - є добросовісним  набувачем і всі обтяження даного транспорту потрібно скасувати, оскільки вони порушують права нового власника.

Чинним законодавством передбачено кілька способів зняття арешту з майна і тому в кожній конкретній ситуації потрібно дивитись, який саме з них можна застосувати. Така ситуація ще раз підтверджує, що перед тим як вчиняти будь – який правочин варто порадитись з юристом або адвокатом, щоб дізнатись які підводні камені можливі у правовідносинах, що виникають.